В цілому, ситуація на останніх «Дакарах» в заліках автомобілів і вантажівок виглядає дуже подібною – є дві, максимум три сильні команди, які здатні регулярно боротися за вищі місця за підсумками марафону. Але це тільки на перший погляд – хоча б тому, що в автомобільній категорії обидві основні команди-фаворити (тобто Toyota Gazoo Racing і X-raid Team) тягнуть за собою ще чимало різних напівзаводських і клієнтських програм, завдяки яким отримують можливість виставити на старт «Дакару» приблизно пару десятків екіпажів будь-якого класу. Подібного підходу до справи практично не спостерігалося у нинішніх фаворитів вантажного заліку, тобто у KAMAZ-master і MAZ-SPORTauto – це майже повністю «замкнуті на себе» системи, які по мінімуму взаємодіють із зовнішнім ринком екіпажів і техніки. Чи не єдиним винятком зі цього правила був експеримент камазівців зі казахською Astana Motorsport Team у 2011-2013 роках, за підсумками якого Артур Ардавічус на KAMAZ фінішував на «Дакарах» восьмим (2011) і третім (2012). Але продовження вже не було – вже у 2014 році казахська команда почала співпрацю з чеською Bonver Dakar Project (техніка Tatra Jamal)…

Зараз склався чіткий поділ «вантажних» команд на дві категорії. До першої потрапили KAMAZ-master і MAZ-SPORTauto з усією їх всебічною урядовою підтримкою. Фактично, це навіть не заводські, а державні команди, з серйозною технічною базою і колосальними випробувальними програмами. До другої групи потрапляють всі інші – тобто невеликі приватні команди та компанії, які самостійно (або за зовсім невеликої підтримки з боку виробника) готують гоночну техніку. При цьому у більшості з них вся спортивна програма зазвичай зводиться до двох-трьох стартів за сезон – «Дакар», Africa ECO Race та Silk Way Rally… Кількість тестів теж зазвичай мінімальна – в Європі не особливо розвернешся в пошуках пустель чи бездоріжжя, а проводити повноцінні випробування в Африці або на Близькому Сході далеко не всім по кишені. І не схоже, що найближчим часом хтось із великих виробників (рівня MAN, Mercedes, Renault) побажає запустити власну заводську програму…

Раніше цей колосальний розрив між двома категоріями (тобто між заводськими та приватними командами) успішно закривала Team de Rooy. Поки у нідерландців був потужний спонсор (Petronas) плюс максимум уваги з боку виробника (спочатку DAF і GINAF, потім Iveco), їй вдавалося час від часу збивати KAMAZ-master з вершини (перемоги на «Дакарах» у 2012 і 2016 роках). Плюс у де Рооя ніколи не відмовлялися від роботи з клієнтами – на їх Iveco Powerstar свого часу стартували Алеш Лопрайс, Федеріко Вільягра, Артур Ардавічус з Astana Motorsport… Зараз Мартін Мацік на техніці від Team de Rooy два роки поспіль фінішує в Топ-5 на «Дакарі». Питання – чи зуміє якась зі приватних команд з часом досягти рівня Team de Rooy? Варіантів зовсім небагато – хіба що нідерландські Mammoet Rallysport і Riwald Dakar Team (обидві переважно пов’язані з Renault) та чеська Buggyra Racing з її Tatra Phoenix… Можливо, ще InstaForex Loprais Praga Алеша Лопрайса – але це лише за умови, що вона зможе щороку виставляти мінімум два бойових екіпажі. Якщо ж якійсь зі цих команд вдасться «злетіти» і хоч раз посунути камазівців з вершини – вона точно стане героєм на багато років!

© Павло Скобленко/Rally.UA
© Фото KAMAZ-master, MAZ-SPORTauto, bigshockracing.com