Минулорічний чемпіонат світу з ралі на прикладі команди Hyundai Motorsport дуже наочно продемонстрував, наскільки все є відносним. Питання – коли команда два роки поспіль здобуває титули віце-чемпіона світу як в особистому, так і в командному заліках, це успіх чи невдача? Однозначна відповідь якось не надто виходить. Наприклад, у 2017 році це досягнення Hyundai Motorsport стало успіхом, але з деякою часткою розчарування – мовляв, могло бути і краще, але M-Sport WRT з Себастьяном Ож’є, Оттом Тянаком і Елфіном Евансом тоді видали просто приголомшливий сезон і зірвали банк. А ось в 2018 році другі місця в особистому заліку та в Кубку виробників найбільше нагадували жорстокий провал – бо ще влітку перевага Hyundai Motorsport у всіх категоріях була, м’яко кажучи, солідною… Але фінальну частину чемпіонату команда з Альценау пройшла на рідкість нестабільно і програла відразу двом суперникам – в особистому заліку чемпіоном знов став Себастьян Ож’є (M-Sport Ford WRT), а в Кубку виробників відмінний фінішний ривок здійснила Toyota Gazoo Racing!

Оргвисновки були зроблені дуже швидко – кілька тижнів тому стало відомо, що Мішель Нандан покинув пост керівника Hyundai Motorsport, його місце зайняв Андреа Адамо (до того він керував відразу двома проектами, Hyundai i20 R5 в ралі і Hyundai i30 TCR в кільцевих перегонах). Треба думати, в провину Нандану поставили не найбільш вдалу кадрову політику (невиразний статус Даніеля Сордо і Хейдена Паддона плюс неоднозначна ситуація з Андреасом Міккельсеном) і невдалі спроби запобігти загальному спаду команди в другій половині сезону (два роки поспіль Hyundai Motorsport восени незмінно втрачав свій чудовий темп). Напевно, найбільше здивувало, що за наявності відразу чотирьох екіпажів все було повністю «зав’язане» на одному лише Тьєррі Ньовіллі – як тільки бельгієць втрачає свій кураж, відразу здає вся команда… Тобто «резервного локомотива», як в Toyota Gazoo Racing (коли хоч хтось з команди майже завжди добирався до подіуму), не знайшлося. Цікаво, що проблеми Ньовілля зазвичай починалися якраз відразу після того, як він ставав лідером чемпіонату і мав відкривати трасу першим (саме на цей «тягар лідера» особливо голосно скаржився Себастьян Ож’є).

Склад Hyundai Motorsport на 2019 рік хоч і не надто змінився, але все одно викликав певне здивування. Перш за все спантеличив той факт, що Андреас Міккельсен знову пройде весь сезон в якості другого номера – навіть незважаючи на його відверто безбарвні результати в 2018 році… Варто порівняти результативність норвежця і його колег Сордо з Паддоном, які змінювали один одного на місці третього номера. Отже, трохи цифр…

Міккельсен – 13 стартів, 1 подіум, 84 очки (6,46 очок за гонку), 67 очок в командний залік.
Паддон – 7 стартів, 2 подіуми, 73 очки (10,43 очок за гонку), 57 очок в командний залік.
Сордо – 7 стартів, 2 подіуми, 71 пункт (10,14 очок за гонку), 55 очок в командний залік.

Тобто ефективність та результативність Сордо і Паддона виявилися набагато вищими, ніж у Міккельсена – особливо при поповненні командної «скарбнички». Але при цьому новозеландець просто втратив місце в команді, іспанець залишився з урізаною програмою стартів, а норвежець досі є другим номером. Складається таке враження, що контракт з Міккельсеном просто не дозволяє керівництву команди «пересунути» його в командній ієрархії і задіяти більш результативного на даний момент пілота… Не виключено, що це також поставили в провину Мішелю Нандану. Тепер Hyundai Motorsport змушена розраховувати на Тьєррі Ньовілля (раптом бельгієць нарешті зуміє пройти весь сезон без спадів) і максимально посилювати позицію третього номера (на той випадок, якщо Андреас Міккельсен раптом видасть ще один невиразний сезон). Чесно кажучи, якісь інші причини сенсаційного запрошення Себастьяна Льоба в Hyundai Motorsport просто не приходять до голови…

© Павло Скобленко/Rally.UA
© Фото Hyundai Motorsport